80 весна Світлани Борисової

16 березня Світлана Борисова, в дівоцтві Климова, святкує ювілей у колі своїх рідних. З коханим чоловіком, Юрієм Борисовим, з яким в 2008 відсвяткувала «золоте» весілля, з сім'єю дочки Ірини та онуком Сергієм. «Другий помічник капітана, майже старпом ...», - з гордістю говорять про якого в цьому будинку.

Привітні й гостинні, незважаючи на часом збою здоров'я, подружжя Борисови і сьогодні залишаються небайдужими громадянами громади.
«Ось освоюємо комп'ютер: нам усе цікаво, - ділиться новим захопленням господиня. - Із задоволенням читаємо новини в інтернеті, не хочемо відставати. Нас хвилює все: і доля країни, і підприємств морської галузі та, в першу чергу, звичайно, доля нашого рідного, Азовського судноремонтного заводу».
Про себе Світлана Вікторівна згадує охоче.
«Народилася в Києві, жила на Хрещатику. Під час війни евакуювалися з батьками на Урал, і повернулися додому за запитом - благо мама була депутатом Київської міськради, - згадує Світлана ... - нелегко було повертатися ... »
Всупереч професії тата з мамою - працівників Мельпомени (тато працював в театрі опери та балету, а мама - в театрі музичної комедії - потім театрі оперети) дочка обрала серйозну професію будівельника.
Може бути, тому, що після війни ця стезя була особливо почесна і затребувана.
У 1955 році закінчила Київський будівельний технікум, і, по розподілу, вирушила в Жданов.
До слова, з'явившись за місцем розподілу в СУ-5 (пізніше СУ-439 або трест «Новороссійсксбуд»), несподівано з'ясувалося, що місць немає.
«І в загалі, могла повернутися. Але не такий я людина, - посміхається Світлана Вікторівна. - «Примхлива», як було написано у мене в характеристиці, пішла до прокурора, до секретаря райкому - і домоглася працевлаштування в відділі капітального будівництва. Правду мовити, місце все одно віддали тій, «під кого воно трималося».
Проте потім працевлаштував мене на сам Олександр Гаврилович Черноусов - людина-легенда, 30 років беззмінний директор АСРЗ, почесний громадянин Маріуполя».
За 40 років трудового стажу багато води стекло.
Понад 20 років відпрацювала Світлана головою жіночої ради АСРЗ, організатором жіночих ініціатив, і вела роботу по влаштуванню дітей співробітників в відомчі та міські дитячі дошкільні та навчальні заклади.
На АСРЗ за участю Світлани Борисової велося будівництво буквально всіх об'єктів, як виробничих (судноремонтного, ливарного, будівництво якого тривало 20 років «хоч пиши роман»; механічного і корпусного), так і соціально-побутового призначення. Так, була побудована робоча їдальня на 200 посадочних місць, заводоуправління і перший корпус лікарні водників.
"З моєї начальницею, Ганною Доброгаевой, ми будували нашу парокотельного: самі розбивку робили, зтеодолітом, нівеліром і рейками, - згадує Світлана Вікторівна, - і ви не уявляєте собі, наскільки робота була в радість. Хоча умовами праці на той момент не можна було похвалитися. ОКС тоді перебував в побутових приміщеннях недобудованого механічного цеху. Де транспортний, там була пилорама ... все абсолютно було в стадії будівництва, все в той період вражало масштабом. Але ми так дружили, так були близькі, що не помічали незручностей. При мені будувався 15 -тисячною док-4, п'ятитисячний док, причали ... На 50-ті роки, по суті, довелося відродження заводу ".
До слова, Світлана Вікторівна вважає, що їй особливо пощастило з людьми.
«Я була знайома з багатьма легендами підприємства: начальником виробництва Георгієм Савелійович Волковим - випускником знаменитого Бауманского училища і багато років головним інженером АСРЗ; кандидатом економічних наук, співавтором книги «Економіка судноремонтних підприємств» Яковом Йосиповичем Рожинский; начальником техвідділу АСРЗ Станіславом Михайловичем Карнафель; начальником ВТК Віталієм Леонтійовичем Збаращенко і багатьма іншими «глибами», - так оцінює ветеран своїх колишніх старших колег і товаришів по службі. - У цій же когорті Тимофій Григорович Кравцов - колишній директор Маріупольського морського інституту, професор, академік, який на початку свого шляху працював у нас на СРЗ виконробом, вів суднобудування ... »
Основна заслуга заводу, з яким мислення нерозлучна Світлана Вікторівна, яка і сьогодні продовжує співпрацю з Радою ветеранів АСРЗ, в тому, що саме в колективі судноремонтників виросли мастодонти морської галузі цілої країни.
«Наприклад, такі як Віктор Миколайович Штонда - спочатку молодий фахівець, потім головний механік заводу, і, врешті-решт, - начальник служби п'яти заводів (Ростовського, Таганрозького, Азовського і Керченської судноремонтних, а також Бердянського машинобудівного) Азовського морського пароплавства, у якого мій чоловік був заступником. Потім, коли Штонда поїхав до столиці, до Міністерства морського Флоту СРСР, очолив службу заводів мій чоловік, Юрій Анатолійович Борисов ...
Він 16 років пропрацював спочатку в корпусному, а потім в механічному цехах АСРЗ.
Там же, в 1958 отримав звання «Почесний працівник морського флоту СРСР», ніж я теж дуже пишаюся. І безліч почесних нагород, в тому числі і від Міністра Морського флоту СРСР.
Надзавданням було перетворити АСРЗ в завод, адекватний своєму вельми вдалому розташуванню. Поруч найбільший порт на Східному узбережжі, не тільки Азовського, а й східного узбережжя Чорного моря. Судноремонтний повинен був забезпечити обслуговування транспортного та технічного флоту, прохідність каналів і проходи суден у Керченській протоці.
«У той час на підприємстві працювало понад 4 тисячі людей ... виконувався дуже великий судноремонт, так як це було основний напрямок діяльності АСРЗ ... Крім того, в рік вироблялося 450 грейферів, якими забезпечувалися порти і Далекого сходу, і Балтики, і південних морів. Займалися виготовленням змінно-запасних частин для суднових верфей, випускали 120 тонн гребних гвинтів в рік. Латунних, сталевих та інших рушіїв, розмірів від півтора до п'яти з гаком метрів в діаметрі - зі знімними лопатями », - додає Юрій Анатолійович Борисов.
За спогадами ветеранів, вражали і капвкладення не тільки у виробництво, але і в будівництво соціальної сфери.
"Щорічно здавався один житловий будинок, плюс закладався фундамент чергового, - каже Світлана Борисова. За рахунок капітальних вкладень був побудований 417 квартал, ясла і дитячий сад в Приморському районі ... пара будинків на вулиці Лавицького, і хозспособом - по вул. Балтійської, де я починала як виконроба ".
Сьогодні подружжя Борисових особливо пишається тим спадком, який залишили судоремонтники, до якого вони гостро відчувають свою причетність.
Ні-ні, та й згадають, як в хрусткому січні 1958-го в квартирі по пр. Луніна, 14, з вінегретом і холодцем, відсвяткували вони свою молодіжну весілля ...
Конкурси господинь, активна спортивне життя ... щира особистісна дружба ... до сих пір болить душа ветеранів про долю заводу.
«Ми, ветерани, - все, хто працював колись і до сих пір любить підприємство, готові заступитися, виступити на його захист. Дійти до Києва - переконувати міністрів підтримати керівництво ТОВ АСРЗ на чолі з Дмитром Ляшова. На тлі фінансово-економічної кризи, а тепер ще й політичного, утримував підприємство на плаву ».
«Подумати тільки, - каже Світлана Вікторівна, - в цьому році Азовському судноремонтному заводу виповнюється 130 років! І ви знаєте, сьогодні, незважаючи ні на що, ми, ветерани, віримо, що у заводу є майбутнє. Ми йшли вперед, раділи зданим місту і країні будівництвах. Щороку отримували капітальні вкладення на новий розвиток ... і, здавалося, що з роками тільки будемо набирати обертів ... Нехай збудуться наші мрії. Інакше і бути не може! »