АСРЗ - невід'ємна частина Маріуполя
Суспільство
5 серпня на АСРЗ побували представників креативного спільноти - документалісти Франциско Лобо з Португалії та Ромеа Муринь з Польщі - учасники Київського фонду культурних ініціатив «Ізоляція». Для підсумкової мобільного виставки проекту, яка відбудеться через рік і, на переконання учасників, "підніме суспільна самосвідомість", молодь задумала зробити документальне кіно про Маріупіль, і про наш судноремонтний завод.Через складності перекладу і досить обмежений час для спілкування, про їх творчий задум відомо небагато. Поки впівпраця будується цілком на довірі і повазі до творчого процесу. Знаємо, що документалісти обрали для зйомок Маріуполь тому, що вважають, що місту дуже потрібні зміни. Так би мовити, альтернативний погляд художника в глобальному сенсі цього слова. По суті, хочуть виробити якийсь план креативної ломки сформованої системи відносин між людиною і середовищем. Причому, не тільки в плані архітектури.
У свій перший приїзд до Маріуполя вони дивилися, як змінилося місто в ході війни, щоб продовжити роботу над своїм власним проектом.
Що стосується нашого гостя - Франциско Лобо з Португалії, то її, незважаючи на велику кількість вражень від спілкування з істориками, архітекторами, представниками промислових підприємств і грецьких громад громади, найбільше зачепило саме відвідання АСРЗ. Невимушена доброзичлива атмосфера в колективі, довіра до гостей на всіх рівнях, і, безумовно, наші морські пейзажі-індустріальні. «Тоді і з'явилося не тільки стійке бажання повернутися самому, але і переконати приїхати свою колегу - Ромеа, родом з Польщі, яка не наважилася приїхати до Маріуполя в перші відвідини», - пояснив свій візит Франциско.
У Маріуполі, як і Франциско, Ромеу вразило дивовижне сусідство туристичних традицій відпочинку на піщаних пляжу Азовського моря і близькість військових дій в зоні проведення АТО. Ромеа розповіла, що її бабуся, після подій Другої світової війни, повністю змінила свої звички. «Перестала копити які б то не було меблі і речі, і більше звертати увагу на створення духовного середовища, - пояснювала Ромеа, - і досі бабуся намагається бути максимально вільною від матеріального життя». Тому дівчині було дуже цікаво, як, з загальнолюдської точки зору, на свідомість маріупольців вплинули січневі події.
Про це йшлося і у генерального директора АСРЗ Дмитра Ляшова, який не тільки зустрівся з гостями, але й відповів згодою на прохання записати інтерв'ю для майбутнього фільму. Питання стосувалися підприємства, яким він керує, і його специфіки; умов роботи в прифронтовому місті.
- АСРЗ і Маріупольський морський порт, з точки зору значущості для громади, важко переоцінити, - відповідаючи на запитання про роль і вплив підприємств морської міської інфраструктури на місто і регіон сказав Дмитро Ляшов. - Насамперед, це серйозний інфраструктурний об'єкт - морські ворота Південного Сходу України. Тому вплив підприємств поширюється значно далі, ніж тільки на місто. Цілодобово завдяки Маріупольському морському торговельному порту і Азовському судноремонтному заводу здійснюється постачання промисловості регіону сировиною-матеріалами, і здійснюється збут його ж промислової та сільськогосподарської продукції в багато країн світу.
Якщо ж говорити про значущість підприємств для міста, то це співтовариство, що об'єднує більш 5000 працюючих та їх сімей, що відносно практично 500000 населення міста не так велике. Однак, робота в морських терміналах і спілкування з жителями всього світу - це окрема, визначальна характер населення, професія. Також ці підприємства і основна інфраструктура Приморського району Маріуполя, де більшість об'єктів соціального призначення так чи інакше підтримуються саме морським портом і судноремонтних заводів. Більшість працюючих тут і складають населення Приморського району міста.
Відповідаючи на запитання про вплив на діяльність підприємства військово-політичного конфлікту, що розвивається на Південному Сході України, генеральний директор розповів про особливості питання.
«Через географічного розташування заводу, 60-65% замовників АСРЗ були російські судновласники і оператори судів. Однак, боязнь далеких від політики судновласників опинитися в неконтрольованої ситуації, скажімо, бути заарештованим в українському порту або пошкодити судна вартістю 3-5 мільйонів доларів, - пояснив Дмитро Олександрович, - або з інших, реальним або надуманих причин, російські судна більше не розміщують біля нас замовлення. Так само через близькість конфлікту втратили замовлення від інших зовнішніх споживачів наших послуг з Туреччини, Греції та інших. Сьогодні ми ремонтуємо суду, обслуговуючі Маріупольський і Бердянський порти. Плавучі крани, нафтосміттязбірники, буксири та інші дрібні одиниці флоту. А ось великими судами, на ремонт яких розрахована наша інфраструктура, поки, на жаль, ми не займаємося ».
Він підкреслив, що, незважаючи на складнощі, які переживає місто і країна останній рік, колектив не опускає руки. Так, розроблена стратегія розвитку підприємства на п'ять років вперед, яка передбачає не просто зростання, але і прорив, оскільки націлена на розвиток всіх напрямків діяльності підприємства: судноремонт, суднобудування, машинобудування (виробництво вантажозахоплювальних пристроїв для гірничо-металургійної та морської галузей промисловості) і робота в режимі порту - перевалка вантажів. Для здійснення стратегії перебуваємо в пошуку інвестора, але чітко розуміємо, що початок реалізації розробленої стратегії по-справжньому можливо тільки після закінчення політичного і військового конфлікту за економічні ресурси і російське перевагу, і стабілізації економічної ситуації в країні.
Відповідаючи на питання про те, чи достатньо з точки зору генерального директора містоутворюючого підприємства розвивається велике промислове місто регіону, Дмитро Олександрович відповів негативно. І серед іншого зауважив, що «не можна, безумовно, всі проблеми звалювати на існуючу ментальність, але, тим не менш, обираючи одних і тих же керівників у владні структури, жителі так і не змогли домогтися змін, побороти порочну корумповану систему неефективної влади.
«Враховуючи розміри надходжень з прибуткового податку до бюджету міста, Маріуполь міг би розвиватися набагато ефективніше. А розвивається виключно за рахунок промислових підприємств », - резюмував Дмитро Ляшов.
Відповів і на запитання, як живе сім'я молодого доктора філософії, і як виховується шестирічний син, особливо після подій 24 січня.
«Мені здається, що на Україну і на світ, події в Маріуполі вплинули більше, ніж на місто, - поділився враженням Дмитро Олександрович. - Ми просто перенесли частину речей в притулок і підготували автомобілі і продукти для евакуації з міста. Але, врешті-решт не виїхали, в той момент не усвідомлюючи наскільки все було серйозно. До обстрілу «Східного» перманентні ознаки ведення боїв біля міста завжди були, ми почули тільки, що звуки стали значно ближче і набагато голосніше. А от коли поїхали «швидкі» туди і потім понеслися назад з постраждалими ... прийшло розуміння трагедії, що трапилася. Ми всі кинулися допомагати постраждалим - збирати речі, ремонтувати вікна і будинки потерпілих, незалежно від того чи працюють ці люди на АСРЗ або десь ще. Загалом, чим могли, усьому допомагали, а потім, в силу місцевого менталітету, продовжили життя в ритмі промислового центру ».
Закінчуючи інтерв'ю, директор попросив документалістів донести головне, з його точки зору, повідомлення майбутнім глядачам фільму: «АСРЗ живе і відкритий до співпраці. Незважаючи на те, що відбувається, і, як би важко не було, судоремонтники відповідально трудяться, сподіваючись на швидке вирішення конфлікту і стабілізацію економічної та політичної ситуації в країні.
Для цього колектив підприємства робить все від нього залежне ».
Для створення концепції майбутнього фільму, документалісти побували і безпосередньо у підрозділах підприємства, поспілкувалися з працівниками АСРЗ. Темою для інтерактивних досліджень також стали питання про те, як зміни в суспільно-політичному житті країни і січневі події вплинули на життя кожного з тих, хто взяв участь у бесіді.
Яким же побачили документалісти Маріуполь і АСРЗ, як невід'ємну частину міста?
Тим цікавіше буде побачити.